🌒 Українські аналоги Самайну 🌘
В Україні існує кілька аналогів кельтського Самайну/католицького Дня всіх святих. Дні, коли живі згадували мертвих, а мертві приходили до живих, присутні в кожній порі року:
🍁 Восени для згадування померлих є три найважливіші суботи: напередодні дня св. Дмитра (4 листопада), перед днем Кузьми і Дем'яна (14 листопада) і днем св. Михайла (21 листопада). Ці дати тісно пов'язані з культом предків, яких багатьох регіонах називали "дідами", і поминальними вечерями, страви від яких (обов'язково з ложками) залишали на столі на ніч. Оскільки в ці ночі мертві були присутні поміж живих, за спеціальних умов їх можна було побачити - наприклад, якщо дивитись через ярмо, замкову шпарину чи вузьке місце комина.
❄ Взимку це Святвечір (згадаймо традиційні вірування про ніч напередодні Різдва, коли відчинялись двері між світами). Мало хто пам'ятає, але спочатку різдвяна кутя була саме поминальною стравою. Гуцульські вірування про повернення на Святвечір душ померлих згадує М. Коцюбинський в "Тінях забутих предків":
"...вони разом згинали коліна, благаючи Бога, щоб припустив до вечері ті душі, що їх ніхто не знає, що пропадом пропадають, бутанами побиті, дорогами покалічені, водами потоплені. Ніхто за них не згадає, ані встаючи, ані лягаючи, ніхто не згадає, дорогою йдучи, а вони, бідні душі, гірко пробувають у пеклі, чекаючи вечора святого...
І коли так молились, Іван був певний, що за плечима у нього плаче, схилившись, Марічка, а душі нагло померлих невидиме сідають на лави.
— Продуй перше, ніж маєш сісти! — вимагала від Івана Палагна. Але він знав і без неї. Старанно продмухував місце на лаві, щоб не привалить яку душу, і засідав до вечері..."
Найближчим звичаєм до самайнівських-хелоуінських перевдягань і збирань пожертв є різдвяні колядки. Деяки дослідники вважають, що перевдягнуті колядники символізують саме предків, а пожертви збирали на їх честь. До речі, окрім звичних Ведмедя, Жида, Цигана та інших учасників обряду "водіння кози", традиційним персонажем різдвяних містерій завжди була Смерть.
🌾 Навесні це Проводи в перший післявеликодній тиждень, які пов'язані з відвідуванням могил предків, обідами на цвинтарі, роздаванням калачів і крашанок дітям і жебракам. В багатьох регіонах України для померлих існував окремий Великдень - Навський (Мертвецький) Великдень (в різних областях припадав на різні дні), коли душі мертвих збирались в церквах.
🍃 Влітку це Троїцький тиждень, який називають ще Русальним. В цей час в полях, лісах, водоймах активізуються нявки та русалки, на яких перетворились нехрещені діти чи потопельниці. На Троїцький четвер сільські дівчата задобрювали русалок - збирались гуртом, співали русальні пісні, приносили дарунки (хліб і полотно на сорочки). Також влітку "особливо небезпечний час - період цвітіння жита, оскільки активізуються саме нечисті, неупокоєні мерці та русалки, водяники, мавки, повітрулі".
Отож в Україні існування людини не закінчувалось зі смертю: її душа приходила до живих в різні свята календарного року, коли грані між нашим і потойбічним світом ставали зовсім невидимими. Дотримування ритуалів щодо вшанування тих, кого вже немає, забезпечувало як гідне існування померлих в потойбіччі, так і щасливе життя їх нащадків на цьому світі.
Література:
1. Роман Гузій. З народної танатології. Карпатознавчі розсліди
2. Л. Мусіхіна. Магія українців очима очевидця
3. І. Несен. Вшанування померлих у традиційному світогляді населення українського Полісся
4. М. Гримич. Статевовікова група небыжчиків у контексті культу предків
5. В. Борисенко. Трансформація культу пращурів в українців у ХХ-ХХІ cт.
Ілюстрації:
1. К. Маковський, картина "Русалки"
2. Кадр з фільму С. Параджанова "Тіні забутих предків"
#відьминахата_етнографія #відьминахата_цитати #відьминахата_чарівні_істоти #україна #етнографія #самайн #halloween #moirawillow
